Історія села Дубівці

Село Дубівці розташоване на заході Подільської височини на невисоких горах - Товтровому кряжі, що в народі звуться Медобори, які піднімаються досить виразним пасмом над рівниною Тернопільського плато. Саме село Дубівці, яке простяглося із сходу на захід, розташоване в долині річки Гніздична, на її правому березі, але переважна частина села розкинулася на погорбах по обидві сторони Верховини - правої притоки Гніздичної.

Село розташоване на північ від Тернополя , на відстані 14 км.

Відстань до найближчої станції Курники - 7 км , що знаходиться на лінії Тернопіль - Шепетівка і на 7 км від автомобільної траси республіканського значення Тернопіль - Броди.

Перша письмова згадка про село Дубівці відноситься до 1556 року. Наймення села пов’язане з дубовими лісами, які оточували незначне людське поселення. Село належало князю В.К.Острозькому.

Кращі орні землі села відрізались під шляхетські фільварки, решта розподілялись між селянами.

Населення села брало активну участь у визвольній війні українського народу 1648 - 1654 рр. А коли значна частина селянсько-козацького війська вирушила з-під Збаража до Зборова 3 серпня 1649 року жителі села Дубів­ці поповнили їхні лави і разом з повстанцями боролись проти польсько-шляхетського війська під Зборовом. Коли ж у липні - серпні 1649 року, в період піднесення визвольної боротьби, через Дубівецький ліс проходили козацькі війська, населення допомагало їм фуражем, продовольством, давало провідників.

За Дубівецьким лісом в сторону села Добриводи височить насипна козацька могила братів, полеглих у 1655 році коли війська В.Батурліна, Б.Хмельницького з боями йшли на Львів.

В другій половині ХУІІ ст. панщина досягла шести днів на тиждень. Поміщикові села належало більше половини орної землі, пасовиськ, лісу, став.

Боротьба народних мас проти польсько-шляхетського панування по­силилася з другої чверті ХУІІ ст. під впливом гайдамацького руху.

Влітку 1734 року через село проходив повстанський гайдамацький загін полковника Верлана .

В 1772 році відбувся перший поділ Польщі, за яким село передава­лось до володінь Австрії.

У 1810- 1815 рр. Дубівці разом з усім Тернопільським краєм входили до складу Росії. В цей час дещо покращилось правове й економічне становище населення - було зменшено податки та повинності, обмежено свавілля шляхтичів посилились зв’язки місцевого населення із Східною Україною та Росією.

6 серпня 1815 року Дубівці, що входили до тернопільського краю знову відійшли до Австрії. Всього в 6-ти кілометрах від села проходив кордон з царською Росією і окремі жителі села після проведення додаткового оподаткування, або при мобілізації молоді в цісарську армію організовували втечі на землі Волині.

Під впливом революційних подій у Відні в березні 1848 року, Австрійський імператор Фердінанд І підписав 17 квітня 1848 року указ про скасування в Галичині панщини, обіцяючи селянам провести в недалекому майбутньому викуп землі за рахунок держави .

У 80 -их роках XIX ст. володарем великої власності в селі був Евген де Лігне. У поміщицькій власності було 806 моргів поля орної землі, 129 - луків, 391 моргів лісу, 30 моргів пасовищ.

В селянських володіннях було - 970 моргів орної землі, 87 моргів луків , пасовиськ- 44 морги.

В 1896 році власницею села стала Тереса Стойовська. З усієї землі- 2511 морг, і 443 лісу, фільварку належало 1367 моргів землі і 443 морги лісу. Решту гірших земель були в користуванні 1056 - ти чоловік бідноти.

Формування капіталістичних відносин у другій половині XIX ст. вимагало розвитку освіти. Австрійський уряд, проводячи реакційну політику щодо наданоі освіти на окупованих землях, змушений був вра­хувати вимоги розвитку виробничих сил і піти по шляху відкриття шкіл.

В 1857 році в селі була заснована однокласна школа. Першим учителем був Лев Зофієвський.

Життя жителів села завжди було нелегким. Але особливо зубожіли Дубівецькі селяни в період першої світової війни 1914-1918 рр.

Чимало селян були мобілізовані в австрійську армію і загинули на фронті

Власник села - Брайтман володів великими багатствами - мав 1380 моргів поля, спиртзаводом, млином, ставом, фільварком. Однак був дуже жорстоким у відношенні до селян.

У 1932 році в селі було відкрито чотирикласну школу, проте діти бідноти її не відвідували.

В 1939 році в село прийшла радянська влада. Восени 1939 року в селі була утворена сільська Рада.

Першим головою сільської Ради в 1939 році був обраний Бойцун Онуфрій Іванович.

В березні 1940 року селяни об’єднались в сільськогосподарську артіль. Першим головою правління був Ільків Матвій Степанович.

Однак, радість селян була недовготривалою. 30 червня 1941 року село окупували фашистські загарбники. Почалися нові знущання і тортури. Влітку 1943 року гітлерівці, зігнавши все населення на майдан, загрожували стратити спочатку кожного десятого жителя села, а потім і більше, якщо населення села вчасно не буде сплачувати податки Рейху або переховуватиме зброю.

Почалися знущання і тортури. З села було вивезено на роботу в Німеччину понад 100 людей .

19 березня 1944 року Радянська Армія звільнила село Дубівці.

105 жителів села брали активну участь у Великій Вітчизняній війні.

38 чоловік не повернулись з війни, 26 були поранені.

За доблесть і мужність, проявлені у боротьбі з ворогом 66 учасни­ків війни нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу.

У вересні 1944 року знову відкрила свої двері початкова, а згодом семирічна школа. Перший випуск був у 1952 році. В даний час в селі функціонує дев”ятирічна школа І-ІІ ступенів. Вчительський колектив очолює Могильський Зеновій Пилипович.

В січні 1949 році селяни відновили сільськогосподарську артіль, яка була створена ще до війни. Головою Правління було обрано Уніята Андрія Івановича.

З 1946 року в селі працює фельдшерсько - акушерський пункт , в якому працює два медпрацівники з середньо- спеціальною освітою.

В зв’язку з утворенням нового Тернопільського району в січні 1967 року колгосп ім. Л. Українки перейменовано. Він став називатися ім. Шевченка. Головою Правління був обраний Олексів Мирослав Миколайович.

14 лютого 1974 року в результаті укрупнення господарств було об’єднано два господарства - колгосп ім. Шевченка та колгосп «Радянський хлібороб» с Ігровиця. Після цього колгосп став називатися «Радянський хлібороб». Головою Правління було обрано Данчака Івана Даниловича.

В селі діє клуб і бібліотека. З народних промислів поширена вишивка, якою займаються переважно жінки.

Село газифіковане, всі дороги мають тверде покриття. Також на території села є церква, яка завжди була діюча. Нещодавно жителі села відмітили 100- річчя церкви .

Про село складено багато легенд і переказів, які передаються із покоління в покоління. Всі жителі, які проживають в селі працюють, зводять нові оселі і вірять, що незважаючи на важкі економічні часи село Дубівці житиме і процвітатиме.

Пам’ятник Св. Архістратига Михаїла, споруджений у селі Дубівці на честь 100- річчя місцевого храму (скульптор Михайло Йосипович Кульчицький; матеріал - штучний камінь). Жертводавець - ТОВ «Агрокомплекс» (директор Григорій Євгенович Пінязь). Пам’ятник освячений 19 листопада 2006 року собором священників на чолі з Предстоятелем УАПЦ Митрополитом Мефодієм. Пам’ятник розміщений біля церковної дзвіниці.

В 1900 році в селі Дубівці почали будувати кам’яну церкву замість дерев’яної, що оріла, як і її попередниця. За спеціальним дозволом на будівництво церкви до Іитрополита Андрея Шептицького їздила дубівецька депутація на чолі з Теодорою рушевською. Тодішній священик о. Модест Дністровський був інженером і роектував церкву. Великий внесок у спорудження храму зробила громада села. Під івтарем закопано великий камінь, в якому вибито отвір, куди закладено папір в шяній посудині із записом: хто саме і яку участь брав у будівництві церкви. 21 нстопада 1906р. храм було врочисто освячено і відтоді, за винятком кількох иховісних років, парафіяни мають нагоду задовольнити свої релігійні потреби, радиційно відзначають в селі храмове свято -день Св. Арх. Михаїла.

За 100 - літню історію храм пройшов тернистий шлях. Після розпаду радянської УГГГР1ЛЇЇ ппчятку 00-их тюків, хпам у Лубівпях — це Українська Автокефальна

В 1845 ріці, коли священиком у селі був о. Іван Борятинський, було встановлено пам’ятну фігуру. Є всі підстави вважати, що фігуру спорудили на честь врятування жителів села Дубівці від посухи, оскільки 1845 рік видався дуже гарячим та сухим і була загроза неврожаю й голоду. Нині фігура стоїть на церковному подвір’ї.

Місійний хрест споруджений 20-30. IX. 1936 року, розміщений на церковному подвір’ї. В 1988 році на ньому була встановлена табличка «1000-ліття Хрещення Русі».

Кам’яна фігура споруджена в1897 році «На честь і хвалу Божу» Анастасією Каплун. Колись ця фігура стояла на полі при в’їзді у село Дубівці, та в роки Другої Світової війни вона була частково знищена і перенесена на церковне подвір’я, де стоїть і до цього часу.

Ця кам’яна фігура, в даний час знаходиться на межі церковного і шкільного подвір’я. Колись вона стояла на подвір’ї старої дерев’яної церкви яка була знищена пожежею.

Пам’ятний хрест споруджений в 1990 році на місці дерев’яного храму який був знищений пожежею.

Пам’ятник воінам-односельцям полеглим в 1941-1945 роках. Меморіальний комплекс споруджений в 1969 році (скульптор Ягода), розміщений в центрі села, на місці колишнього кладовища.

Кам’яна фігура ршміщена на подвір’ї Бойцун Ксенії Андріївни. Була споруджена у 1922 ропі Теклею Зозуля (прабабцею Ксенії Андріївни) і її чоловіком, який був головою церковного комітету і заступником війта. На фігурі є напис « На честь і славу Божу». За часів радянської імперії була знята і захована. Поставлена на попереднє місце 80-х роках XX ст.

Кам’яна фігура стоїть на подвір’ї Лагіш Марії Василівни. Встановлена в 1922 році Шелігою Теклею і Каролем. На ній є напис польською мовою. Ця фігура встановлена на прохання про Божий захист села від пожежі (так як на протязі одного року були три великі пожежі які знищили хати на вулиці «Куток»).